Історія квілінгу
Хоча достовірно походження квілінгу не відоме, вважається що він з'явився одразу після винайдення паперу, в Китаї у 105 н.е. Інші джерела стверджують, що квілінг практикувався у Давньому Єгипті. Одне можна сказати напевно – квілінг має дуже багату історію.
Вважається у 300—400 роки срібні та золоті дротики були закручені навколо стовпів та ваз, гарні ювелірні роботи було зроблено саме за допомогою техніки квілінг. До 1200-х це захоплення було дуже популярним. Головним матеріалом був метал, тож коли він став недоступним для мирянина, змінився на папір. Вперше документально згаданий квілінг у 1200-х, але фактично почав використовуватись у 1500-1600-ті французькими та італійськими черницями. Вони використовували рвані шматочки бібельдруку (особливо тонкий непрозорий папір), та гусяче пір'я, щоб прикрасити релігійні догмати та картини. Саме використання гусячого пір'я породило термін "quilling".
Починаючи з кінця 1600-х квілінг став досить популярним захопленням у Європі та Англії серед молодих дам. У школах дівчата вивчали квілінг разом із вишиванням. Приклади таких робіт все ще існують із назвою школи та ім’ям дівчинки на звороті.
Квілінг ніколи не був розвагою у вільний час для жінок робочого класу. І лише дами вищого класу мали час на квілінг, не маючи потреби у роботі, доки підходящий наречений не зробить пропозицію. Цю техніку використовували для прикрашання та декорування меблів, ваз, підставок, корзин, шкатулок та ін. Тільки люди з грошима могли дозволити собі купівлю матеріалів для квілінгу. Як фон використовували фольгу та флюди.
Поселенці привезли із собою квілінг у Америку, і там він пережив переродження.
У наші часи квілінг став досить відомим і доступним, тож кожен охочий тепер може створювати неповторні шедеври у себе вдома.
Квілінг ніколи не був розвагою у вільний час для жінок робочого класу. І лише дами вищого класу мали час на квілінг, не маючи потреби у роботі, доки підходящий наречений не зробить пропозицію. Цю техніку використовували для прикрашання та декорування меблів, ваз, підставок, корзин, шкатулок та ін. Тільки люди з грошима могли дозволити собі купівлю матеріалів для квілінгу. Як фон використовували фольгу та флюди.Інструменти для квілінгу
Інструменти для квілінгу бувають різні. Проте, для виконання робіт у техніці паперокручення спеціальні інструменти мати не обов'язково.
Шило
У Європі використовують для скручування смужок паперу пластмасову чи металеву паличку з розщепленим кінцем. Проте можна використовувати і звичайне шило з діаметром приблизно один міліметр. Також можна зробити прилад для скручування паперу самостійно за допомогою голки з підрізаним вушком та дерев'яної ручки. Ці засоби використовуються для виготовлення паперових спіралей.
Пінцет
Кінці повинні бути гострими, точно суміщеними. Для виконання робіт високої точності. Має бути зручним для вашої руки та забезпечувати надійне захоплення паперу.
Ножиці
Ножиці мають бути достатньо загострені для максимально точної нарізки бахроми.
Клей
Клей має достатньо швидко засихати і не залишати слідів.
Папір для квілінгу
Готові нарізані смужки паперу різного кольору можна купити у спеціалізованих магазинах або зробити самим за допомогою ножиць, олівця та лінійки. Стандартна ширина смужки приблизно 3 – 7мм. Папір має бути пофарбований в обсязі, тобто обидві сторони і зріз мають бути одного кольору.Можна взяти кольоровий папір для принтера.
Техніка квілінгу
Смужка паперу звивається у щільну спіраль. Починати потрібно з краю смужки, який накручується на кінчик гострого шила. Після декількох щільно накручених витків валик можна зняти з шила та крутити вручну. Скручувати рулон потрібно двома руками, аби він не розпустився раніше, ніж потрібно. Тепер, коли уся стрічка згорнута послабте пальці і дайте їй трохи розпуститися. Кінчик паперу змащується клеєм та закріплюється. Тепер заготівлі можна надати бажаної форми, в залежності від того де і як її стиснути. Результат залежить лише від вашої фантазії.
Вишивка хрестиком - один з найпопулярніших видів рукоділля, мистецтво бере своє коріння з епохи первісної культури, коли люди використовували стьобання кам'яними голками при шитті одягу з шкур тварин. Спочатку матеріалами для вишивки були шкіра тварин, жили, волосся, волокна конопель чи вовни.
Оригінальних вишивок, що датуються раніше ХII століття, майже не залишилося. Але зображення одягу і предметів інтер'єру свідчать про те, що вишивка з'явилася набагато раніше. У різних країнах узори відрізнялися як стилем так і кольором.
Одяг прикрашався вишивкою в тих місцях, де вона стикалася з тілом – комір, рукава, поділ. Також прикрашалися вишивкою рушники, скатертини, простирадла. Рушниками з хлібом-сіллю зустрічали дорогих гостей, накривали такими рушниками хліб. 
Особливо прагнули прикрасити свій будинок на свята – рушники розвішували на стіни, дзеркала, вікна, вішали їх на ікони і на божницю, жінки нарядно одягалися в прикрашені золотом, сріблом, перлами, кольоровими каменями, бісером, скляними намистинками, люстерками одяг. З дитинства (раннього віку) сільські дівчатка під керівництвом матерів і старших сестер займалися рукоділлям для того, щоб приготувати собі придане до весілля. Перед весіллям владнували виставку – щоб показати, яка наречена майстриня та яка вона працьовита. Наречена дарувала рушник судженому і сватам, а також рідні жениха, ним прикрашали гільце, на дівич-вечорі. На рушник ставали під час вінчання в церкві та благословення батьків.
На масляну, весіллі, при народженні або смерті людини вишиті рушники вважалися священним оберегом. Особливу силу оберігати людей від злих сил, хвороб і стихій приписували звичайному рушнику.
У сільських сім'ях одяг шили з домотканих вовняних і льняних тканин, прикрашали кольоровим ситцем, мережками, вишивкою.
У наш час вишивка хрестиком набула масового характеру, вишивають не лише жінки, але і чоловіки - беруть в руки голку і створюють шедеври.
Вишивки Ірану та Індії відрізняються безліччю рослинних мотивів, зображенням птахів, тварин а також сюжетів з класичної національної літератури. Вишивки Візантії, що відрізнялися красою шиття шовком, золотом та сріблом, різними узорами, зробили значний вплив на розвиток мистецтва вишивки хрестом в багатьох країнах Європи в період середньовіччя. Таким чином з'явилися унікальні орнаменти та техніка вишивки хрестом, індивідуальні для кожної національності.
Вишивка хрестиком - один з найпопулярніших видів рукоділля, мистецтво бере своє коріння з епохи первісної культури, коли люди використовували стьобання кам'яними голками при шитті одягу з шкур тварин. Спочатку матеріалами для вишивки були шкіра тварин, жили, волосся, волокна конопель чи вовни.
Оригінальних вишивок, що датуються раніше ХII століття, майже не залишилося. Але зображення одягу і предметів інтер'єру свідчать про те, що вишивка з'явилася набагато раніше. У різних країнах узори відрізнялися як стилем так і кольором. | | |
Одяг прикрашався вишивкою в тих місцях, де вона стикалася з тілом – комір, рукава, поділ. Також прикрашалися вишивкою рушники, скатертини, простирадла. Рушниками з хлібом-сіллю зустрічали дорогих гостей, накривали такими рушниками хліб.
Особливо прагнули прикрасити свій будинок на свята – рушники розвішували на стіни, дзеркала, вікна, вішали їх на ікони і на божницю, жінки нарядно одягалися в прикрашені золотом, сріблом, перлами, кольоровими каменями, бісером, скляними намистинками, люстерками одяг. З дитинства (раннього віку) сільські дівчатка під керівництвом матерів і старших сестер займалися рукоділлям для того, щоб приготувати собі придане до весілля. Перед весіллям владнували виставку – щоб показати, яка наречена майстриня та яка вона працьовита. Наречена дарувала рушник судженому і сватам, а також рідні жениха, ним прикрашали гільце, на дівич-вечорі. На рушник ставали під час вінчання в церкві та благословення батьків.
На масляну, весіллі, при народженні або смерті людини вишиті рушники вважалися священним оберегом. Особливу силу оберігати людей від злих сил, хвороб і стихій приписували звичайному рушнику.
У сільських сім'ях одяг шили з домотканих вовняних і льняних тканин, прикрашали кольоровим ситцем, мережками, вишивкою.
У наш час вишивка хрестиком набула масового характеру, вишивають не лише жінки, але і чоловіки - беруть в руки голку і створюють шедеври.
Вишивки Ірану та Індії відрізняються безліччю рослинних мотивів, зображенням птахів, тварин а також сюжетів з класичної національної літератури. Вишивки Візантії, що відрізнялися красою шиття шовком, золотом та сріблом, різними узорами, зробили значний вплив на розвиток мистецтва вишивки хрестом в багатьох країнах Європи в період середньовіччя. Таким чином з'явилися унікальні орнаменти та техніка вишивки хрестом, індивідуальні для кожної національності.
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ БІСЕРУ
Мистецтво виготовлення виробів з бісеру сягає глибини віків. Виготовлення прикрас з бісеру – один із самих загадкових, найцікавіших видів народної творчості.
Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку.
Людина по своїй природі прагне краси. Вона з давніх-давен оздоблювала своє житло, одяг та предмети побуту. Багато красивих речей можна створити з намистинок, стеклярусу, блискіток.
Бісер поширений у всіх культурах світу. Його використовували не лише як матеріал для виготовлення прикрас, але й як засіб платежу. З бісеру виготовляли чотки у християнстві і буддизмі.
Про історію виникнення бісеру сьогодні можна сперечатися. За легендою вперше зуміли добути бісер фінікійці. Приблизно шість тисячоліть тому, фінікійські купці везли по Середземному морю природний мінерал – селітру, що добули в долині Нілу, в Африці. Подорожуючи, вони висадилися на піщаний берег Сирії. Взявшись готувати собі їжу, не змогли знайти великих каменів, щоб обкласти багаття та поставити на них посуд. Вирішили використати для цього великі шматки селітри. Вранці, розгрібаючи попіл, купці виявили чудовий злиток, який був твердий мов камінь, горів вогнем на сонці, був чистим і прозорим як вода. Багаття зуміло розтопити селітру, поєднати її з річковим піском. Так утворилось найперше скло, давши початок скловиробництву.
Існує також версія що батьківщиною скла був Давній Єгипет. Археологічні розкопки свідчать про те що оздобленням речей та виготовленням бісерних прикрас тут займалися ще в ІV ст. до н.е. Саме з Єгиптом пов’язані перші згадки про бісер. Назва його походить від арабського слова «бусра, бусер – штучні перли». В давньому Єгипті жінки і чоловіки носили намисто з бісеру.
Найпоширенішим видом скляних виробів було намисто. Завдяки вдосконаленню технології виготовлення, його можна було робити все дрібнішим. Так виник бісер. Спочатку його виготовляли з непрозорого скла переважно чорно-синього або зеленого кольору різними способами. Розплавлену скляну масу витягували у тонку нитку та накручували на мідний стержень, товщина якого відповідала отвору намистинок. Після цього стержень вилучали, а намистинку повторно нагрівали, обробляючи вручну. Технологія скловиробництва постійно вдосконалювалася. Так у ІІст. до н.е з’явилося напівпрозоре скло, а в І ст. до н.е почали варити прозоре скло різних кольорів.
Із Давнього Єгипту й Сирії виробництво скла поширилося в Римську імперію, оскільки Єгипет був завойований римлянами. Саме в римській імперії було винайдено спосіб видування скляних виробів за допомогою трубки. З краплі розплавленої скляної маси майстер за допомогою трубочки (тростяної чи залізної) видував трубочки малого діаметра. Видуті трубочки розрізали спеціальними ножицями на дрібні частинки і піддавали обробці. Спочатку шліфували в барабані сумішшю товченого вугілля з вапном. Після заповнення отворів бісер висушували, змішували з невеликою кількістю піску і нагрівали до темно-червоного кольору в чавунних барабанах, які повільно оберталися. Під час цього процесу розм’якшені скляні кільця округлялися, згладжувалися нерівності, обертання не давало їм сплющитися, а порошкова суміш запобігала запливанню отворів. Після охолодження бісер промивали, висушували, повторно шліфували для повернення блиску, втраченого при розжарюванні.
Виробництво бісеру поширились у Грецію, Галію (теперішня Франція), Візантію, Німеччину. Внаслідок розколу Римської імперії на дві держави, центр склоробства було перенесено у її східну частину – Візантію. Після занепаду Візантії, Венеція на довгі роки (X-XVIIIст.) стала володаркою технології скловиробництва, а наприкінціXVIст. почали займатися скловарінням у Богемії (Північна Чехія).
На території нашої держави бісер був відомий ще у VI- IIIст.. до н.е., про що свідчать прикраси з скляного намиста, бісеру, стеклярусу знайдені у похованнях тих часів. Всі народи які тут проживали: скіфи, сармати, давні слов’яни були знайомі з оздобленням одягу, взуття та предметів побуту бісером.
За часів Київської Русі жінки та діти носили намисто, браслетирізного кольору, причому дані вироби вже виготовлялися у місцевих майстернях. Татаро-монгольська навала надовго перервала розвиток скловиробництва на Русі. Лише в XV ст. рукодільниці почали використовувати венеціанський бісер для виготовлення предметів культового призначення, одягу та речей духовенства.
Починаючи зXVIIIст. бісер, який ввозили з Венеції використовували у домашньому рукоділлі. Попит на бісер зріс. Тому у 1754 р. М.В.Ломоносов відкрив Усть-Рудицьку фабрику. Тут виготовляли: бісер, стеклярус, грановані каміння та брошки, кольорове скло. Фабрика проіснувала 10 років і була закрита невдовзі після смерті Ломоносова.У кінціXVIII-XIX ст. захоплення бісерними ремеслами в аристократичних колах були досить поширеними на Русі. У кінці XIXст. бісерне мистецтво поширилось провінційними містами, а з появою недорого бісеру ( відкриття кустарних майстерень у Московській, Казанській, Гродненській, Київській губерніях), цим рукоділлям почали займатися в селах.
Популярний бісер і сьогодні. Його широко застосовують для оздоблення одягу, виготовлення аксесуарів. Вражають своєю чарівністю бісерні сучасні і народні прикраси. Для оздоблення предметів інтер’єру бісер є незамінним та неповторним матеріалом.
Заняття бісером це захопливий вид мистецтва. Особливо люблять займатися ним діти. Бісерне рукоділля можна вивчати на уроках трудового навчання, як варіативний модуль, або на заняттях гуртка. Учні з задоволенням знайомляться з даним видом рукоділля. Як їх можуть не привабити чарівні різнокольорові, блискучі краплинки-бісеринки! До роботи беруться з неабияким бажанням.Під час виконання робіт в учнів розвивається дрібна моторика рук, образне мислення, творча уява, художні та естетичні смаки. Діти вчаться працювати та планувати свою діяльність самостійно, вчаться працювати на кінцевий результат.
Мистецтво виготовлення виробів з бісеру сягає глибини віків. Виготовлення прикрас з бісеру – один із самих загадкових, найцікавіших видів народної творчості.
Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку.
Людина по своїй природі прагне краси. Вона з давніх-давен оздоблювала своє житло, одяг та предмети побуту. Багато красивих речей можна створити з намистинок, стеклярусу, блискіток.
Бісер поширений у всіх культурах світу. Його використовували не лише як матеріал для виготовлення прикрас, але й як засіб платежу. З бісеру виготовляли чотки у християнстві і буддизмі.
Бісер поширений у всіх культурах світу. Його використовували не лише як матеріал для виготовлення прикрас, але й як засіб платежу. З бісеру виготовляли чотки у християнстві і буддизмі.
Про історію виникнення бісеру сьогодні можна сперечатися. За легендою вперше зуміли добути бісер фінікійці. Приблизно шість тисячоліть тому, фінікійські купці везли по Середземному морю природний мінерал – селітру, що добули в долині Нілу, в Африці. Подорожуючи, вони висадилися на піщаний берег Сирії. Взявшись готувати собі їжу, не змогли знайти великих каменів, щоб обкласти багаття та поставити на них посуд. Вирішили використати для цього великі шматки селітри. Вранці, розгрібаючи попіл, купці виявили чудовий злиток, який був твердий мов камінь, горів вогнем на сонці, був чистим і прозорим як вода. Багаття зуміло розтопити селітру, поєднати її з річковим піском. Так утворилось найперше скло, давши початок скловиробництву.
Існує також версія що батьківщиною скла був Давній Єгипет. Археологічні розкопки свідчать про те що оздобленням речей та виготовленням бісерних прикрас тут займалися ще в ІV ст. до н.е. Саме з Єгиптом пов’язані перші згадки про бісер. Назва його походить від арабського слова «бусра, бусер – штучні перли». В давньому Єгипті жінки і чоловіки носили намисто з бісеру.
Найпоширенішим видом скляних виробів було намисто. Завдяки вдосконаленню технології виготовлення, його можна було робити все дрібнішим. Так виник бісер. Спочатку його виготовляли з непрозорого скла переважно чорно-синього або зеленого кольору різними способами. Розплавлену скляну масу витягували у тонку нитку та накручували на мідний стержень, товщина якого відповідала отвору намистинок. Після цього стержень вилучали, а намистинку повторно нагрівали, обробляючи вручну. Технологія скловиробництва постійно вдосконалювалася. Так у ІІст. до н.е з’явилося напівпрозоре скло, а в І ст. до н.е почали варити прозоре скло різних кольорів.
Найпоширенішим видом скляних виробів було намисто. Завдяки вдосконаленню технології виготовлення, його можна було робити все дрібнішим. Так виник бісер. Спочатку його виготовляли з непрозорого скла переважно чорно-синього або зеленого кольору різними способами. Розплавлену скляну масу витягували у тонку нитку та накручували на мідний стержень, товщина якого відповідала отвору намистинок. Після цього стержень вилучали, а намистинку повторно нагрівали, обробляючи вручну. Технологія скловиробництва постійно вдосконалювалася. Так у ІІст. до н.е з’явилося напівпрозоре скло, а в І ст. до н.е почали варити прозоре скло різних кольорів.
Із Давнього Єгипту й Сирії виробництво скла поширилося в Римську імперію, оскільки Єгипет був завойований римлянами. Саме в римській імперії було винайдено спосіб видування скляних виробів за допомогою трубки. З краплі розплавленої скляної маси майстер за допомогою трубочки (тростяної чи залізної) видував трубочки малого діаметра. Видуті трубочки розрізали спеціальними ножицями на дрібні частинки і піддавали обробці. Спочатку шліфували в барабані сумішшю товченого вугілля з вапном. Після заповнення отворів бісер висушували, змішували з невеликою кількістю піску і нагрівали до темно-червоного кольору в чавунних барабанах, які повільно оберталися. Під час цього процесу розм’якшені скляні кільця округлялися, згладжувалися нерівності, обертання не давало їм сплющитися, а порошкова суміш запобігала запливанню отворів. Після охолодження бісер промивали, висушували, повторно шліфували для повернення блиску, втраченого при розжарюванні.
Виробництво бісеру поширились у Грецію, Галію (теперішня Франція), Візантію, Німеччину. Внаслідок розколу Римської імперії на дві держави, центр склоробства було перенесено у її східну частину – Візантію. Після занепаду Візантії, Венеція на довгі роки (X-XVIIIст.) стала володаркою технології скловиробництва, а наприкінціXVIст. почали займатися скловарінням у Богемії (Північна Чехія).
На території нашої держави бісер був відомий ще у VI- IIIст.. до н.е., про що свідчать прикраси з скляного намиста, бісеру, стеклярусу знайдені у похованнях тих часів. Всі народи які тут проживали: скіфи, сармати, давні слов’яни були знайомі з оздобленням одягу, взуття та предметів побуту бісером.
За часів Київської Русі жінки та діти носили намисто, браслетирізного кольору, причому дані вироби вже виготовлялися у місцевих майстернях. Татаро-монгольська навала надовго перервала розвиток скловиробництва на Русі. Лише в XV ст. рукодільниці почали використовувати венеціанський бісер для виготовлення предметів культового призначення, одягу та речей духовенства.
Починаючи зXVIIIст. бісер, який ввозили з Венеції використовували у домашньому рукоділлі. Попит на бісер зріс. Тому у 1754 р. М.В.Ломоносов відкрив Усть-Рудицьку фабрику. Тут виготовляли: бісер, стеклярус, грановані каміння та брошки, кольорове скло. Фабрика проіснувала 10 років і була закрита невдовзі після смерті Ломоносова.У кінціXVIII-XIX ст. захоплення бісерними ремеслами в аристократичних колах були досить поширеними на Русі. У кінці XIXст. бісерне мистецтво поширилось провінційними містами, а з появою недорого бісеру ( відкриття кустарних майстерень у Московській, Казанській, Гродненській, Київській губерніях), цим рукоділлям почали займатися в селах.
Популярний бісер і сьогодні. Його широко застосовують для оздоблення одягу, виготовлення аксесуарів. Вражають своєю чарівністю бісерні сучасні і народні прикраси. Для оздоблення предметів інтер’єру бісер є незамінним та неповторним матеріалом.
Заняття бісером це захопливий вид мистецтва. Особливо люблять займатися ним діти. Бісерне рукоділля можна вивчати на уроках трудового навчання, як варіативний модуль, або на заняттях гуртка. Учні з задоволенням знайомляться з даним видом рукоділля. Як їх можуть не привабити чарівні різнокольорові, блискучі краплинки-бісеринки! До роботи беруться з неабияким бажанням.Під час виконання робіт в учнів розвивається дрібна моторика рук, образне мислення, творча уява, художні та естетичні смаки. Діти вчаться працювати та планувати свою діяльність самостійно, вчаться працювати на кінцевий результат.
Немає коментарів:
Дописати коментар